Поняття, способи, принципи і терміни здійснення цивільних прав

Здійснення цивільних прав, виконання обов’язків представляють найбільш актуальні напрямки державної політики країни. Вона, у свою чергу, в цілому виступає як встановлена законодавчо, заснована на положеннях Конституції РФ, системна, стабільна і послідовна діяльність органів влади. Державна політика орієнтована на формування ефективного механізму, який забезпечує здійснення цивільних прав та обов’язків. Метою даної діяльності є створення цілісної структури юридичного регулювання цієї області. Далі розглянемо детальніше, що являє собою здійснення цивільних прав: поняття, межі реалізації.

Загальні відомості

Здійснення та захист цивільних прав реалізуються за допомогою особливих юридичних інструментів. Головним з них вважається Конституція Росії. Позитивне (об’єктивне) цивільне право представлено у вигляді комплексу норм. Вони регулюють немайнові (особисті) та майнові взаємодії між суб’єктами, які є юридично рівними, організаційно відокремленими. При цьому суб’єктивне право виражає міру та вид можливої поведінки конкретної уповноваженої особи. Разом з можливостями та об’єктивною необхідністю виникає і відповідальність. В обов’язки включена міра та вид належного поведінки особи. Здійснення суб’єктивних цивільних прав і несення відповідальності не тільки знаходяться в певному співвідношенні. Вони також і взаємно обумовлюють один одного. Так, наприклад, якщо продавець має право вимагати оплату за свою продукцію в належний термін і у встановленому обсязі, то покупець зобов’язаний здійснити ці дії в належному вигляді.

Суть реалізації можливостей

В рамках суб’єктивного права управомоченное обличчя отримує можливість вибору певного, злагода з законом поведінки для досягнення бажаного блага. Така можливість існує як потенційна, надана, зафіксована в нормі. В момент її реалізації особа вчиняє певні дії. З цього часу починається безпосередньо реальне здійснення цивільних прав. Таким чином, реалізація проводиться за допомогою перетворення можливості і необхідності в дійсність. У науці традиційно безперешкодне здійснення цивільних прав передбачає втілення їх у життя на розсуд особи, яка ними володіє. У новому законодавстві в цілому послідовно дотримується дана дефініція. У статтях 1, п. 2 і 9, п. 1 ЦК передбачено здійснення цивільних прав за своєю волею і в своїх інтересах.

Сучасні реалії

На сьогодні однією з актуальних проблем залишається здійснення і захист цивільних прав. Забезпечення гарантій належить сьогодні до категорії основоположних начал. Доктрина, таким чином, використовуючи різні способи здійснення цивільних прав, сприяє утворенню певної системи, при якій досягнення мети державної політики стає неминучим підсумком. Головним учасником цих відносин виступає народ. Його громадянські права – це елемент конституційних норм. У зв’язку з цим положення Основного Закону про те, що у всіх членів суспільства є рівні можливості і свободи, а також відповідальність повною мірою відноситься і до ДП.

Зміст

В якості однієї з особливостей цивільних прав виступає той факт, що вони підлягають реалізації приватної сторін. Зміст ДП включає в себе наступні можливості:

• Реалізовувати власні права бездіяльністю або дією.
• Звертатися в Конституційний, арбітражний суд і інстанції загальної юрисдикції (в ряді випадків і у міжнародні судові органи).
• Вимагати від інших осіб дотримання своїх інтересів і свобод.
• Використовувати методи та інструменти захисту своїх прав.
• Звертатися для вирішення спору до третейського суду (недержавний орган).
• Захищатися самостійно.
• При обмеженні свобод та інтересів звертатися в уповноважені державні інстанції.

Принципи здійснення цивільних прав

Першим з них виступає можливість вільного задоволення своїх інтересів. Положення статей 9, 1 п. і п. 2 максимально забезпечують вираження волі громадян (волевиявлення). Індивіди та організації можуть користуватися своїми можливостями як у своїх інтересах, так і для задоволення потреб третіх осіб. Здійснення цивільних прав має бути вільним. В даному випадку мова йде про те, що держава не повинна наполягати на реалізації людьми своїх можливостей. Громадяни не тільки мають право на захист свобод, але й можуть відмовитися від нього.

Диспозитивність

Вона визначає межі здійснення цивільних прав. У розглянутій сфері вона відіграє основну роль. Так, суб’єкт може не тільки в цілому здійснювати правоздатність на власний розсуд, купувати чи не купувати можливості, але і вибирати певний шлях їх реалізації, регулювати в рамках закону їх зміст, розпоряджатися ними, використовувати або не використовувати захисні заходи. Квінтесенція диспозитивності, таким чином, полягає в наявності у індивідів і організацій варіантів належної поведінки або дій. Якщо вибору немає, то неможливо самостійно визначати межі здійснення цивільних прав. У цьому випадку єдино допустима модель діяльності перетворюється у необхідність. Вона являє собою обов’язок особи діяти певним чином, а не іншим. В даному випадку відбувається в деякому роді “з’єднання варіантів”. Поняття здійснення цивільних прав “замикається” з його відповідальністю. Вчинення особою того чи іншого дії одночасно виступає і як його можливість, і як необхідність.

Відмова від реалізації можливостей

Ця характеристика вважається однією з найважливіших у сфері вільного здійснення прав. Це положення поширюється як на індивідів, так і організації. У відповідності з загальними правилами, відмова від реалізації не тягне припинення самих прав. Наприклад, особа може мати або не мати можливості звернутися до суду. При цьому сам відмова від права недійсна. У ст. 9, п. 2 ЦК передбачені випадки-виключення з цих правил. Зокрема, мова йде про відмову спадкоємця від спадщини. При цьому дана дія не може бути повернуто назад. До категорії винятків можна також відносити звільнення кредитором належного особи від покладеної на нього відповідальності. Так, наприклад, спадкоємець практично не може вступити у володіння майном і не подавати в нотаріальну контору відповідної заяви. Однак існують строки здійснення цивільних прав. Зокрема, особі дається півроку для реалізації своїх можливостей з дня відкриття спадщини.

Структурні елементи

Здійснення цивільних прав складається з двох форм вираження. Вони виступають як базові структурні елементи. Зокрема, мова йде про безпосередньо процесі (динаміці) та стані (статиці). У першому випадку мова йде про дії або комплекс дій, які орієнтовані на досягнення бажаного, необхідного для людини підсумку, закладеного в праві. Це вузьке значення реалізації можливостей. До статиці слід віднести, наприклад, право власності, авторства і так далі. Відповідальність може проявлятися по-різному. Зокрема, обов’язком людини може бути утримання від вчинення незаконних діянь або навпаки, виконання будь-яких запропонованих дій.

Гарантії

Основним завданням держави є створення таких умов, за яких здійснення цивільних прав було б гарантовано. Важливе значення мають також дії уповноважених органів з попередження порушень, швидкому та ефективному відновленню защемленого інтересу або оскарженій можливості. Принцип гарантованості тісно пов’язаний з міжнародними основами особистого права людини. Вони знайшли своє вираження у загальній Декларації. Цей найважливіший документ був ухвалений Генеральною Асамблеєю Організації ВІН у 1948-м. Даний принцип гарантованості з одного боку залежить від волевиявлення суб’єкта. Іншими словами, значення має, наскільки розумно і сумлінно реалізуються можливості, а поведінка відповідає приписам. З іншого ж боку, він лежить за межами прояви волі суб’єктів. У цьому сенсі він зумовлює існування ряду матеріальних, юридичних і інших гарантій.

Способи здійснення цивільних прав

З вищевикладеного ясно, що ключовим моментом будь-якого суб’єктивного права виступає свобода обраного чи іншої поведінки уповноваженою особою. Це означає, що реалізація можливостей виконується за допомогою юридично значущих власних активних дій людини. Способи, як це підкреслюється у відповідних наукових виданнях, повинні охоплюватися повністю змістом цивільного права. Реалізація можливостей являє собою міру допустимого поведінки і, отже, є межею тих прийомів, в яких дії знаходять своє втілення. За юридичною природою спосіб здійснення виступає як похідне від визначення цивільного права. Останнє встановлює міру свободи в абстрактному плані. Спосіб здійснення ж визначає конкретний вид повноваження. Це може бути бездіяльність або дію. Цивільне право надає людині певні повноваження для досягнення результату одним або декількома способами. У зв’язку з цим шлях реалізації в деякому роді змикає потенційну можливість задовольняти потребу, яка юридично обгрунтована, і гіпотетично задоволене бажання. Останнє виступає як мета цивільного права. Сутність шляху реалізації не варто розглядати в спрощеному вигляді – в якості звичайного юридично значущої дії, провокуючого відповідні наслідки. У даному випадку спосіб здійснення являє собою не тільки засіб досягнення результату. Це форма існування безпосередньо самого цивільного права, процес, який дозволяє формальному юридичному приписом перетворитися в дійсність за рахунок законного поведінки людини.

Значення шляху реалізації можливості

Призначення цивільного права вказує безпосередньо на ту потребу, яка може бути задоволена за допомогою його здійснення. При цьому шлях реалізації дозволяє реально втілити бажання, задовольнити потребу. Це можливо за рахунок повноважень, які укладені в змісті цивільного права. Можна схематично зобразити місце і роль шляхи реалізації можливостей. Виглядати це буде так:

Цивільне право – розсуд людини по вибору одного із способів -поведінка по здійсненню – досягнення мети.

Остання обумовлена призначенням всієї системи (задоволення певної потреби). З цієї простої схеми видно, що спосіб здійснення займає центральну позицію. Він виступає як один з ключових елементів. За своєю суттю шлях реалізації можливостей відноситься до об’єктивно-суб’єктивної категорії. Об’єктивність її з одного боку обумовлюється змістом системи, встановлених законодавчо. Суб’єктивність же обумовлена залежністю від розсуду особи – носія права. Резюмуючи вищесказане, можна зробити наступний висновок: шлях реалізації можливостей являє собою комплекс дій людини. Вони обумовлені вмістом певного правочину та орієнтовані на задоволення конкретних потреб (або інтересів) в межах відповідного цивільного права.

Класифікація

У відповідності зі ставленням держави і суспільства до тих чи інших способів здійснення права громадянами або іншими учасниками, виділяють такі категорії:

• Схвалювані.
• Прийнятні.
• Осуждаемые.
• Шкідливі.
• Неприпустимі.

За своєю юридичною природою способи бувають встановленими в:

• Законодавстві.
• Договорі сторін.
• Судовому рішенні.

Способи здійснення низки прав можуть передбачатися й іншими (не юридичними) соціальними нормами. Вони в силу певних обставин (які склалися історично) забезпечують регулювання сфери суспільних відносин. До них, зокрема, відносять: норми традицій, звичаї ділових взаємодій, релігійні приписи та інші. Наприклад, в якості способу реалізації права на укладення шлюбу в ряді країн виступає не тільки формальна його реєстрація в Загсі, але і вінчання в церкві, яке виконується за релігійними канонами.

Вимоги

Для запобігання виникнення наслідків, які можуть негативно позначитися на стані суспільства при здійсненні цивільних прав, законодавства майже всіх країн пред’являє до шляхів реалізації можливостей певні умови. Зокрема, прийоми, які бере за основу людина при виборі своєї поведінки, повинні відповідати юридичним приписам, нормам моралі, моральності і розумності. Способи здійснення не повинні суперечити самому призначенням цивільного права та виходити за його межі. Виконання зазначених вимог розцінюється як належну поведінку людини.

У результаті формуються такі умови, при яких суб’єкт, здійснюючи свої права, не завдає шкоди третім особам і не порушує правопорядок в цілому. Невиконання хоча б однієї з наведених вище вимог вказує на те, що людина реалізував можливість неналежним шляхом. Якщо при задоволенні своєї потреби людина заподіяв шкоду державі, іншій особі чи суспільству, то така поведінка вважається відповідно з конкретним випадком аморальним, недобросовісним, нерозумним, антисоціальним. Однак поширені і такі ситуації, при яких формально спосіб здійснення можливості правомірний, але фактично поведінка людини є неналежним.