Основні права платників податків

Платниками податків визнаються суб’єкти визначених правовідносин, за якими законом встановлюється обов’язок здійснювати відрахування до бюджету за рахунок особистих коштів. У Росії діють різні системи оподаткування. Вони передбачені для громадян, і для юросіб. Далі буде дана загальна характеристика цієї категорії, а також розглянуті основні права платників податків.

Ознаки суб’єктів

Згідно з визначенням, яке дане вище, платниками податків виступають фізичні особи та організації, чий статус визначається відповідно до ЦК. При цьому ряд категорій передбачений безпосередньо у галузевому Кодексі. Зокрема, ПК відносить до платників податків відокремлені підрозділи компаній, представництва та філії, в тому числі самостійно реалізують продукцію, послуги або роботи, а також постійні представництва іноземних організацій. Визначення статусу в останньому випадку буде залежати від різних умов.

За загальним правилом, постійним представництвом іноземної юридичної особи вважається територія регулярного виконання робіт, реалізації продукції, надання послуг. На законодавчому рівні розглядається пропозиція про віднесення в самостійну категорію консолідовану групу суб’єктів. Передбачається, що для них буде розроблена особлива система, в рамках якої обкладенню не буде підлягати майно і засоби, що переміщуються всередині них. Сьогодні ст. 13 ФЗ “ПРО фінансових промислових групах” передбачається, що їх учасники, які зайняті в сферах виробництва робіт, продукції або послуг, можуть визнаватися консолідованої категорією. Крім цього, в якості суб’єктів, згідно з законодавством ряду країн, можуть виступати не окремі громадяни, а сім’ї в цілому.

Права та обов’язки платників податків

Вони визначені в законі “Про основи системи оподаткування”. Необхідно відзначити, що головні права та обов’язки платників податків єдині для всіх. Вони не залежать від виду суб’єкта. При цьому для деяких груп встановлюються особливі права платників податків. Наприклад, компанії, які використовують працю інвалідів, можуть відмовитися від пільг з ПДВ. Деяким організаціям можна перейти на спрощене оподаткування. Однак це, в свою чергу, викличе появу додаткових обов’язків.

Юридичний аспект

Права платників податків і податкових агентів закріплені в галузевому законодавстві. У ст. 21 Кодексу щодо оподаткування, зокрема, міститься відповідний перелік. Слід відзначити один нюанс, що характеризує розвиток ситуації. Закон, що регламентує основи оподаткування, включав в себе спочатку статтю про обов’язки, а потім – про права платників податків. У Кодексі положення приводяться в іншому порядку. Це вказує на те, що законодавець визнає в першу чергу права платника податку в РФ.

Класифікація

Як вище було сказано, права платників податків встановлені в ст. 21. Їх можна згрупувати по ряду критеріїв і представити у вигляді системи. В першу чергу слід сказати про те, що закон надає суб’єктам певні юридичні можливості у сфері інформації про сплату, встановленні та введенні зборів. Таким чином, це група № 1. Права платників податків цієї категорії вважаються відносно новими. Наступна група відноситься до сфери виконання законодавчих приписів щодо відрахувань до бюджету. Третя категорія включає в себе права платників податків в області обліку і контролю оподаткування. Остання група відноситься до сфери залучення суб’єктів до відповідальності і захисту їх інтересів. Розглянемо ці категорії окремо.

Інформаційний супровід

Одне з прав платника податків полягає в тому, що він може одержувати безкоштовно інформацію від уповноважених органів про діючі тарифи, збори, а також юридичному регулюванні сфери оподаткування. Важливо відзначити, що за використання такої можливості нікому не потрібно платити. Крім цього, реалізація цього права платників податків здійснюється за місцем їх обліку в наглядовому органі.

Законодавство ряду зарубіжних країн передбачає безкоштовне виділення кожному суб’єкту відповідного пакета діючих у державі нормативних актів. У Росії ця процедура вимагає певних бюджетних витрат, у зв’язку з чим не може бути виконана. Крім того, проблема полягає і в тому, що законодавча база постійно оновлюється, і видавати кожен раз новий пакет актів недоцільно. Тим не менше в кожній інспекції присутні інформаційні стенди. У них роз’яснено основні відомості про збори і податки, обов’язки і права платників. Крім цього, Кодекс вимагає від уповноважених інстанцій щокварталу публікувати інформацію про місцевих і регіональних відрахуваннях до бюджету. Дана вимога не стосується федеральних зборів, оскільки вони публікуються в офіційних джерелах.

Отримання письмових роз’яснень

Платники податків мають право вимагати пояснення з питань застосування норм галузевого законодавства. Ця можливість забезпечує нову побудову взаємовідносин між суб’єктами і контрольними органами. Передбачається, що добросовісний суб’єкт при виникненні труднощів при визначенні ймовірних наслідків якої-небудь угоди може написати в інспекцію. Вона, в свою чергу, дасть відповідні роз’яснення по питанню заявника питання. Однак це положення на практиці реалізується досить складно.

У ст. 111 ПК передбачено, що при отриманні роз’яснень і подальшому їх проходженні платник податків звільняється від відповідальності за порушення норм законодавства. Це значно знижує інтерес інспекцій давати відповіді на телефонні запити. Адже в такому разі всі правопорушення у податковій сфері, неможливість стягнути недоїмки і штрафи лягають на контрольні органи. Тут доцільно навести у приклад досвід Німеччини. У цій країні платники укладають договори з фінансовими інстанціями про ймовірних податкових наслідки. Вони разом прораховують їх, що дозволяє суб’єктові об’єктивно оцінити ситуацію. У Росії це зробити зараз вкрай проблематично хоча б вже тому, що всі наслідки передбачити неможливо зважаючи на нестабільність законодавчої системи.

Дотримання таємниці

Дане поняття вводиться ст. 102 Кодексу. Платники податків мають право вимагати від уповноважених інстанцій збереження відомостей, що стосуються відрахувань, які здійснюють безпосередньо вони самі. У зазначеній ст. 102 присутній також перелік даних, які не визнаються в якості особистої фінансової таємниці.

Виконання норм Кодексу

В якості першого права платників податків у цій групі слід зазначити можливість використовувати пільги при оподаткуванні. У ст. 56 Кодексу передбачається відмова від застосування послаблень. В якості наступного права платників податків НК РФ визначає можливість вимагати ясності норм галузевого законодавства. Мова в даному випадку про те, що всі протиріччя, присутні в положеннях Кодексу та інших актах, трактуються на користь суб’єктів оподаткування.

У зв’язку з цим дане право формулюється як ясність законодавства як база для виконання податкових обов’язків. Крім того, у другу групу входить можливість суб’єкта оподаткування просити розстрочку, відстрочку, своєчасний залік або повернення зайво виплачених коштів, отримати кредит. Також платник має право найняти юрособа або громадянина, що володіє певною компетентністю у сфері оподаткування. Уповноважений суб’єкт представляє його інтереси в рамках відповідних відносин. Дана можливість формує інститут консультантів з питань оподаткування.

Сфера контролю і обліку

Права платника податків (фізичної особи або організації), що відносяться до цієї галузі, передбачають:

  • Присутність в ході проведення процесуальних дій контролю.
  • Отримання примірників актів перевірки та інших рішень уповноважених наглядових інстанцій.
  • Надання своїх пояснень щодо сплати та обчислення податків.
  • Отримання вимог про відрахування і повідомлень.
  • Відповідальність та захист інтересів

    Ці дві категорії в сфері оподаткування тісно взаємодіють один з одним. Законодавство закріплює за суб’єктами можливість враховувати обставини, що пом’якшують відповідальність, оскаржити рішення наглядових органів, їх бездіяльність/дію, а також поведінка окремих службовців. При цьому вибір способу захисту залишається за платником. Так, суб’єкт може використовувати адміністративний, судовий, інший порядок або декілька одночасно. У даному випадку закон не передбачає ніяких обмежень.

    Специфічна категорія

    Необхідно також згадати про таке, хоч і дещо сумнівне, право не виконувати неправомірні рішення і вимоги податкової служби або посадових осіб. Незаконність вважається оціночною категорією. Тобто якщо платник податків вважає, що поведінка або рішення уповноваженого органу або службовця неправомірно і не виконає припис, а в наслідку буде доведено протилежне, то вся відповідальність ляже на суб’єкта оподаткування. На думку ряду експертів, введення цієї норми в законодавство недоцільно, і навіть вважається негативним явищем. Пояснюється ця позиція тим, що таке положення формує передумови для неправомірності дій податкової служби. Хоча, як вважають інші фахівці, слід в першу чергу виходити з того, що поведінка і вимоги уповноважених органів законні, а зворотне доводиться в судовому порядку.

    Обов’язки

    Визначення їх кола має істотне значення, оскільки застосування заходів відповідальності буде зумовлено саме порушенням якого-небудь розпорядження, визначеного у законодавстві. Разом з цим здійснення захисту своїх інтересів і прав ґрунтується на доведенні відсутності у платника податків тій або іншій обов’язки або факту виконання розпорядження належним чином. В якості першого вимоги виступає, власне, повне та своєчасне відрахування передбачених платежів у бюджет. Воно формується в силу податкового зобов’язання суб’єкта. У зв’язку з цим зазначена вимога вважається універсальним і поширюється на всіх учасників відповідних відносин.

    При здійсненні відрахувань безпосередньо платником податків, а не агентом, у законі передбачені додаткові вимоги. Так, суб’єкти повинні здати платіжні документи до настання строку сплати відповідним підрозділам банку для подальшого перерахування в бюджет. Інші зобов’язання платників податків можна розглядати як факультативні, так як вони поширюються не на всіх суб’єктів. При цьому вони спрямовані на виконання зазначеного вище головної вимоги.

    Ведення обліку і складання звітності

    Це зобов’язання поширюється на організації. Слід зазначити, що у ряді випадків для обчислення бази оподаткування необхідно вести спеціальний облік. Він може не збігатися з бухгалтерським. При цьому останній виступає в якості основи для податкового обліку. Зберігання звітної документації має здійснюватися протягом не менше 5 років.

    Надання інспекції необхідних документів та інформації

    Дана обов’язок досить умовна, що пояснюється відсутністю в законодавстві переліку необхідних відомостей і паперів, які повинні бути передані. Однак на практиці з документами зазвичай не виникає непорозумінь. Деякі складнощі мають місце з наданням інформації. По суті, платник податку повинен пред’явити дані, якими він володіє, і для отримання яких немає необхідності здійснювати додаткові дії. В іншому випадку зазначена вимога повинна полягати не тільки в наданні, але і в отриманні інформації.

    Внесення виправлень у звітні документи

    Цей обов’язок стосується коригувань сум заниженого або прихованого доходу, які виявлені в ході перевірок. Ця вимога виходить з специфічною нормативної конструкції Закону, що регламентує застосування санкцій до порушників. У разі приховування (неврахування) інших (крім прибутку) об’єктів оподаткування внесення виправлень не має сенсу, оскільки сума податку включається у фінансові санкції.

    Надання пояснень

    При незгоду з фактами, які викладені в акті проведеної перевірки, платник податків зобов’язаний мотивувати відмову від його підписання. Це вимога не означає, що суб’єкт повинен посвідчити своїм підписом представлений уповноваженою службою документ. Однак, відмовляючись його підписувати, він зобов’язаний мотивувати своє рішення письмово.

    Повідомлення про ліквідацію

    Законом передбачається обов’язок суб’єкта повідомити податковий орган про рішення реорганізувати або припинити свою діяльність у десятиденний період. Ця вимога носить принциповий характер. Обумовлено це тим, що від належного його виконання буде залежати можливість інспекції здійснити підсумкову перевірку організації, виявити податкові зобов’язання і проконтролювати заходи щодо їх повного погашення.