Фінансовий стан підприємства: поняття, значення

Фінансовий стан та розвиток виробництва перебувають у прямій та оберненій залежності. Чим інтенсивніше збільшується об’єм випуску продукції, тим більше прибутку отримує фірма від її реалізації. Прибуток і рентабельність – ключові показники фінансового стану підприємства. При недостатності коштів, недоступність кредитів, скорочення строків надання позичок можуть виникнути певні труднощі.

Поняття фінансового стану

У будь-якій компанії формуються грошові потоки, які обслуговують випуск та продаж продукції. Їх рух і характеризує фінансовий стан. При реалізації продукції компанія отримує виручку. Різниця між нею і поточними витратами зветься прибутком. Її ставлення до витрат, в свою чергу, називається рентабельністю. Ці показники фінансового стану підприємства є взаємодоповнюючими.

Темпи виробництва

Виручка від продажу продукції створює прибуток. Вона виступає в якості основного показника фінансового стану. Прибуток – критерій ефективності роботи. Якщо фірма збиткова, тобто виручка від продажу не покриває поточні витрати, то фінансовий стан підприємства вимагає істотних коригувань. Прибуток не вважається універсальним індикатором платоспроможності господарюючого суб’єкта. Більш комплексна оцінка фінансового стану організації здійснюється за величиною частки чистих надходжень у складі поточних витрат. Вона відображає рентабельність компанії. У сукупності ці два параметри досить повно характеризують платоспроможність фірми. Проблеми компанії можуть виникати не тільки при відсутності коштів для проведення розрахунків, але і з-за труднощів збуту. Вони викликають затоварення і заморожування великих обсягів оборотних активів. Стан розрахунків і платежів у реальному секторі відображається такими показниками, як загальна, дебіторська та кредиторська заборгованості, їх співвідношення, прострочені зобов’язання за кредитами, неплатежі в бюджет. Особлива увага приділяється взаємних неплатежів контрагентів.

Моніторинг

Його суть у вивченні ресурсів та прогнозуванні можливостей компанії за інформацією з бухобліку та звітності. Аналіз фінансового стану здійснюється головним чином для отримання необхідних відомостей для прийняття адміністративно-господарських рішень. В ході нього також визначається вплив тих чи інших факторів на виявлені відхилення від запланованих параметрів, робиться прогноз на майбутні періоди. Аналіз фінансового стану може бути зовнішнім або внутрішнім. Останній проводиться співробітниками самої фірми. Для зовнішнього аналізу запрошуються незалежні експерти – аудитори.

Ефективність використання ресурсів

Стійкість фінансового стану визначається за його здатністю функціонувати, розвиватися і зберігати баланс активів і пасивів в мінливих зовнішніх і внутрішніх умов. Варто сказати, що навіть при хороших результатах своєї роботи фірма може відчувати труднощі, якщо вона нераціонально використовує наявні у неї ресурси. Наприклад, фінансовий стан може істотно погіршитися при вкладенні коштів у наднормативні запаси виробництва або при наявності великої дебіторської заборгованості. В якості позитивного чинника, що забезпечує стабільність, виступає джерела формування запасів. Негативним показником вважається розмір цих ресурсів. З цього випливає, що основними методами виходу з кризи будуть:

Щоб забезпечити стабільний фінансовий стан компанії в ринкових умовах, необхідно постійне отримання виручки в обсязі, достатньому для покриття витрат. Іншими словами, в його основі лежить платоспроможність. Між тим, вона не вважається достатньою умовою для забезпечення стійкості в довгостроковій перспективі. Щоб компанія розвивалася успішно, їй потрібна прибуток – кошти, що залишаються після покриття витрат. Саме вона піде на розширення і вдосконалення виробництва.

Значення фінансового стану

Для забезпечення стабільної роботи, як зрозуміло з вищесказаного, у компанії повинно бути достатньо коштів. Фінансовий стан характеризує зміни капіталу в процесі кругообігу. Воно відображає також здатність господарюючого суб’єкта погашати свої зобов’язання, саморозвиватися в конкретний період часу. Відповідно, фінансовий стан обумовлюється розміщенням і використанням активів (коштів) та джерелами їх утворення (зобов’язань та власного капіталу, тобто пасивів). Стабільність, платоспроможність виступають невід’ємними умовами для здійснення ефективної роботи компанії. Стійкість багато в чому визначається оптимальністю структури джерел засобів (співвідношення позикового і власного капіталу) і активів. Однак головним вважається баланс між основними і оборотними фондами, активом і пасивом. Оцінка фінансового стану організації передбачає визначення:

Відповідно, в ході дослідження становища компанії в першу чергу вивчається ступінь забезпеченості економічними ресурсами, виявляються і мобілізуються резерви, оптимізується і підвищується ефективність їх використання.

Особливості стабільності фірми

Фінансова стійкість визначається за рівнем незалежності і платоспроможності фірми. Перший, в свою чергу, встановлюється за співвідношенням між різними статтями і розділами пасиву і активу балансу. Аналіз останнього дозволяє визначити причини нестабільного фінансового стану, що викликали неплатоспроможність. Вона може обумовлюватись, наприклад, нераціональним використанням свого капіталу, високою часткою позикових коштів. Власні оборотні активи формуються за рахунок ресурсів фірми. Вони постійно знаходяться у її розпорядженні. Основним джерелом виступає прибуток. Позиковий оборотний капітал – позики, кредиторська заборгованість та інші пасиви. Досягнення ефективності у діяльності компанії забезпечується при одержанні максимальних результатів при мінімальних витратах. Останнє можливо завдяки оптимізації структури джерел створення оборотних активів. Іншими словами, мінімізація досягається за допомогою доцільного поєднання позикових і власних коштів.

Класифікація стабільності

На практиці розрізняють 4 типи стійкості:

В основі стабільності компанії знаходиться співвідношення між вартістю МПЗ і джерелами їх утворення. Якщо забезпеченість цих запасів відображає сутність фінансової стійкості, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

Коефіцієнт капіталізації

Управління фінансовим станом вважається одним з основних напрямків адміністративно-розпорядчої діяльності в компанії. Для прийняття правильних рішень, досягнення намічених результатів менеджери здійснюють постійний моніторинг ситуації як всередині фірми, так і на ринку. В ході аналізу виконуються різні розрахунки, визначаються різні коефіцієнти. Так, наприклад, встановлюється співвідношення залучених і власних коштів. Показник називається коефіцієнтом капіталізації. Розрахунок здійснюється шляхом ділення залучених коштів (суми результатів 2-го і 3-го розділів пасиву) на власний капітал (сума першого розділу). Коефіцієнт капіталізації показує, яких джерел більше у компанії – позикових або своїх. Чим більше він перевищує одиницю, тим вище залежність фірми від залучених коштів. Критичним вважається значення 0.7. При перевищенні цієї величини коефіцієнта стабільність фірми вважається сумнівною.

Маневреність власних коштів

Цей коефіцієнт показує, яка частина власних коштів знаходиться в мобільному стані, що дозволяє в тій чи іншій мірі задіяти їх в обороті. Нормативною вважається величина 0.2-0.5. Коефіцієнт визначається шляхом ділення власних оборотних коштів на підсумок 1-го розділу пасиву.

Питома вага джерел

Його відображає коефіцієнт стійкості. Питома вага визначається для тих джерел, які компанія може використовувати в роботі тривалий час разом зі своїми коштами. Коефіцієнт розраховують шляхом ділення суми власного капіталу та довгострокових позик на підсумок (валюту) балансу. Якщо компанія не має таких кредитів, то величина показників стійкості і автономії (незалежності) будуть збігатися.

Реальна вартість майна

Це досить важливий показник. Він визначає частку засобів виробництва у вартості майна компанії. Розрахунок здійснюється шляхом ділення сумарної ціни ОС, матеріалів, незавершеного виробництва, сировини, напівфабрикатів на валюту балансу. Всі елементи, включені в чисельник, являють собою виробничі засоби, що використовуються при веденні основної діяльності фірми, тобто, її потенціал. Відповідно, даний коефіцієнт показує частку майна, що забезпечує випуск продукції, надання послуг, здійснення робіт. Нормальною величиною буде вважатися таке значення, при якому реальна вартість буде складати більше половини загальної ціни активів.

Співвідношення поточних активів і нерухомих об’єктів

Цей коефіцієнт також характеризує фінансову стійкість. Його розраховують шляхом ділення оборотних активів (2-й розділ балансу) на нерухоме майно, зазначене в першому розділі. Мінімальним нормативним значенням вважається величина 0.5. При більш високому коефіцієнті говорять про збільшення виробничих можливостей господарюючого суб’єкта.

Кредитоспроможність

Під нею слід розуміти можливості своєчасного повернення позик, сплати процентів за використання позикових коштів у встановлені терміни. Кредитоспроможність визначають за кількома параметрами:

В залежності від величини того чи іншого коефіцієнта, а також галузі, в якій фірма зайнята, виділяють наступні три типи кредитоспроможних компаній:

Оцінка кредитоспроможності компанії здійснюється після вивчення її фінансового стану. При задовільних результатах приймається рішення про видачу позики. Після цього здійснюється розрахунок коефіцієнта чистої виручки. Вона виражає дол прибутку і сум амортизації в кожному рубле, отриманому від реалізації послуг, виробів, робіт без ПДВ. Отриману величину можна поширити на очікуване надходження доходу в майбутньому. Це дозволить встановити ймовірний термін виплати позик і кредитів, оскільки чисельник коефіцієнта (амортизація і прибуток) відображають розмір потенційного джерела погашення зобов’язань.

Нарощена сума заборгованості

Вона визначається при оформленні кредитної угоди між позичальником та банком. У неї включається сума кредиту та відсотки за використання коштів. Нарощена сума повинна забезпечуватися розміром джерела погашення зобов’язань за строк, на які надається позика. Відповідно, якщо останній буде більше, то компанія вважається кредитоспроможною. Якщо розмір джерела менше нарощеної суми, то, відповідно, фірма визнається некредитоспроможною. У такому разі банк може зменшити суму позики, змінити відсоткову ставку термін погашення. Таким чином досягається рівність між нарощеної сумою та розміром джерела виплат. Крім кредитоспроможності, необхідно вивчити ефективність використання позикових коштів.