Фідуціарні угоди: визначення, приклади

Класифікація угод

Чинне законодавство класифікує всі угоди на кілька підвидів. Підставами такої класифікації є обставини укладання угоди, терміни, характерні особливості і т. д. За кількістю сторін угоди підрозділяються на однобічні (довіреності, заповіту, відмови від майнових прав тощо), двосторонні (при укладенні яких необхідна згода двох сторін), багатосторонні (вираження волі необхідно від усіх учасників процесу). Класифікація угод за характером взаємовідносин являє собою поділ на фідуціарні і нефидуциарные угоди.

Історична довідка

Під угодою фідуціарного виду в римському праві найчастіше розумівся первісний вид застави, хоча зазначається, що єдиного терміна, що позначає заставу, у римському праві не було. Боржник передавав кредитору якусь річ в забезпечення боргу. Додатково зазвичай полягала усну угоду, яка передбачала повернення речі боржника після сплати боргу у визначений термін. Угода укладалася на основі особистих довірчих відносин кредитора і боржника і мало моральне значення. Здійснюючи акт передачі кредитору закладеної речі, боржник передавав йому більше прав, ніж вимагає заставу, тобто надавав йому довіру, очікуючи у відповідь, що річ йому буде повернута в цілості й схоронності. Якщо річ не поверталася після сплати боргу, боржник міг подати так званий позов доброї совісті і стягнути з кредитора тільки відшкодування завданих збитків. Фідуціарна угода – дуже цікаве поняття.

Однак при цьому річ могла залишатися у кредитора, оскільки він був її власником і розпоряджався нею на свій розсуд. Як ми бачимо, довіра і моральні якості кредитора виявлялися базисом для здійснення угоди. Якщо річ виявлялася у третіх осіб, боржник також не міг вимагати її повернути, в цьому випадку кредитор піддавалася безчестю. У більш пізньому періоді фідуціарна угода розглядалася як самостійний договір, в якому боржник за основним зобов’язанням – фидуциант – виступав кредитором, а кредитор – фидуциарий – боржником. У вітчизняній практиці фідуціарні угоди раніше мали місце, коли закладали вексель у формі звичайної передачі, використовуючи напис на ньому. Кредитор, відповідно, ставав власником заставлених векселів.

Фідуціарні і алеаторные угоди зараз досить поширені.

З фідуціарного договору виникають певні правовідносини, які можуть вважатися уявними, так як сторони можуть приховувати свої дійсні наміри з багатьох причин. Однак аналіз подібного роду угод, укладених в нинішній час на предмет відповідності їх основним принципам цивільного законодавства та чинними нормами цивільного права про недійсності угод, дозволяє зробити висновок, що такі сумніви в цілому не мають під собою основи.