Види договору зберігання. Відповідальне зберігання. Договір на зберігання товару на складі. Договір зберігання з правом користування

1

Види і елементи договору зберігання закріплюються в ЦК. У загальному сенсі за згодою один учасник передає іншому певну річ. Останній, у свою чергу, приймаючи її, зобов’язується зберегти і повернути її у встановлений термін у первісному стані. Розглянемо детальніше особливості угоди.

Загальні відомості

Правова характеристика договору зберігання буде залежати від того, чи він в сфері підприємництва чи ні. В загальногромадянському розумінні угода є реальним, одностороннім. Відповідні ознаки закріплює поняття договору зберігання, наведене вище.

Якщо він оформляється не в рамках підприємницької діяльності, то ніякого винагороди приймає річ суб’єкт не отримує. Якщо ж в якості одного боку виступає комерційне підприємство, ПІДПРИЄМЕЦЬ, які здійснюють відповідну діяльність на професійній основі, в угоді може встановлюватися обов’язок прийняти річ від поклажодавця в обумовлений термін. У таких випадках, як правило, укладається договір відповідального зберігання. Безоплатний тип правочину оформляється між звичайними громадянами.

Особливості

В якості сторін угоди у загальних випадках можуть виступати будь-які суб’єкти. Комерційним організаціям, для яких зберігання є основним видом діяльності, слід мати ліцензію. У деяких випадках угода є публічною. Наприклад, до цієї категорії можна віднести договір про передачу речей в камеру зберігання транспортного підприємства. Закон допускає оформлення угоди шляхом приєднання поклажодавця до угоди, умови якої виражаються в стандартних формах.

Нюанси

Зберігання може випливати з умов договору або норм права. В останньому випадку зобов’язання виникає при настанні обставин, закріплених законом. На практиці такі види договору зберігання досить поширені. Наприклад, до таких угод можна віднести зміст знахідки (стаття 227 ЦК), бездоглядних тварин (ст. 230), незаказанной продукції (ст. 514), спадкового майна (ст. 1172) і ін. До таких угод застосовуються загальні правила, якщо законодавство не встановлює інші приписи.

Класифікація

Законодавство передбачає різні види договору зберігання. Кожен з них має свої особливості. Одним з найбільш поширених угод є договір на зберігання товару на складі. Він може укладатися підприємствами з розгалуженою мережею філій. Часто у відокремлених підрозділів, які тільки починають роботу, немає своїх приміщень для утримання продукції. Філія укладає договір тимчасового зберігання з організаціями, які мають необхідними площами. На початкових етапах роботи це економічно вигідніше, ніж будувати свої ангари.

Законодавство передбачає і спеціальні види договору зберігання. Приміром, у 924-й статті Кодексу йдеться про зміст речей у гардеробах. Оформлення угоди здійснюється шляхом надання жетони, номерки або іншого позначає знака. Договір буде вважатися укладеним і у випадку, коли громадянин залишив свою річ не в гардеробі, а спеціальній кімнаті, в якій є вішалки. Суб’єкт, що приймає одяг, вправі відмовити у її поверненні, якщо у нього виникли сумніви в особистості поклажодавця. У такій ситуації він може зажадати докази приналежності речі. До інших видів можна віднести зберігання:

  • Ломбарді.
  • Банку.
  • Камерах схову транспортних підприємств.
  • Готелях.
  • Істотне умова

    В якості нього виступає предмет договору зберігання. Логічно, що при його відсутності угоди бути не може. Договір надання послуг зберігання передбачає передачу речей, грошей та цінних паперів в тому числі. За загальними правилами, об’єкт повинен відноситися до категорії рухомого майна. В обов’язковому порядку повинна передаватися тільки індивідуально визначена річ. Це правило поширюється не на всі види договору зберігання. Приміром, один з них регулюється 926-ю статтею ЦК. Як вказується в п. 3 норми, для секвестру допускається використання і нерухомих об’єктів. В інших випадках будь-які дії, які спрямовані на забезпечення схоронності нерухомості, що здійснюються в межах правовідносин, що регламентуються 39-й главою Кодексу.

    Речі з знеособленням

    Об’єкти, визначені родовими ознаками, не можуть виступати як речі, передані на зберігання. Тим не менш і в римському, і в сучасному вітчизняному праві з цього правила є винятки. Вище вже говорилося про те, що існують спеціальні види договору зберігання. До них, зокрема, відносять угоди, за якими передаються речі з знеособленням. Сутність такої операції в тім, що об’єкти, прийняті від одного поклажодавця можуть змішуватися з іншими предметами, отриманими від іншого учасника угоди. Після закінчення встановленого строку або при настанні обумовлених обставин суб’єкту повертається рівну або встановлений сторонами кількість речей того ж якості і роду. Прикладом може бути договір на зберігання товару на складі, коли в якості продукції виступають сипучі вироби (зерно, борошно тощо) або овочі, фрукти і так далі.

    Термін

    Він не вважається істотним умовою загальногромадянської угоди. За положеннями 889-ї статті ЦК, приймає річ суб’єкт повинен тримати її протягом строку, обумовленого з іншим учасником. Якщо період не встановлено сторонами і його не можна визначити виходячи з умов угоди, річ зберігається до запитання поклажодавцем. Якщо строк обумовлюється таким моментом, після його закінчення сторона, у якої знаходиться предмет, повинен зажадати від іншого учасника правочину його забрати протягом розумного проміжку. При невиконанні цього обов’язку настають наслідки, передбачені пунктом 2 899-ї статті ЦК. Якщо оформляється договір схову між юридичними особами, умова про терміні вважається істотним.

    Обов’язки

    Згідно 888-ї статті, вони передбачені тільки для одного учасника правочину – зберігача. Він, як вказує пункт 1 норми, зобов’язаний прийняти річ. Це вказує на відсутність права вимагати передати предмет. Разом з тим в нормі йдеться про обов’язок поклажодавця відшкодувати збитки, які виникли внаслідок невдалої угоди, якщо інше не встановлюється угодою або законодавством. Компенсація втрат виступає в даному випадку як форми відповідальності. Ця обставина має істотне значення.

    Відповідальне зберігання

    У зв’язку з тим, що обов’язок відшкодувати збитки – форма звичайної цивільно-правової санкції, то:

  • Втрати від передачі речі, в силу 393-ї та 15-ї статей, компенсуються повністю. Відшкодуванню підлягає у тому числі упущена вигода і реальну шкоду.
  • Обов’язок компенсувати втрати виникає тільки при наявності порушення боржника-поклажодавця, допущені з його вини (якщо ним виступає підприємець, то незалежно від вини).
  • Вказівка на те, що власник речі звільняється від відповідальності при своєчасному (скоєному в розумні терміни) повідомленні приймаючого суб’єкта про те, що предмет не буде переданий йому всупереч угоді, вважається не єдиним, а лише додатковою підставою для звільнення від зобов’язання. Крім нього, існують і умови, передбачені 401-ю статтею ЦК у п. 3.
  • Сторони можуть використовувати неустойку в якості забезпечувального заходу щодо зобов’язання не тільки зберігача, але і поклажодавця.
  • 888-я стаття в п. 2 обумовлює випадок прострочення виконання. У зв’язку з цим, у відповідності зі ст. 405 (п. 2), кредитор (особа, якій передається річ), не може відмовити у прийнятті простроченого виконання, але і вимагати компенсації збитків.
  • Встановлене в п. 2 405-ї статті правило діє не завжди. Зокрема, воно не застосовується до випадків, закріпленим пунктами 1 і 2 888-й норми.
  • Належні заходи

    Всі види договору зберігання передбачають обов’язок приймаючого суб’єкта вчинити дії, що запобігають псуванню переданої речі (хоча в самій угоді такі вимоги можуть і не бути). Відповідне правило закріплює 891-я стаття Кодексу.

    У разі відсутності в угоді прямого встановлення таких вимог, зберігач повинен вжити належних заходів, відповідні суті угоди і звичаям обороту, а також властивостям прийнятого об’єкта. Однак у будь-якому випадку він зобов’язаний здійснити дії, передбачені законодавством, нормативними чи іншими актами.

    Зокрема, мова про протипожежних, санітарних та інших спільних заходах. Законодавець виділяє безкоштовне зберігання в пункті 3 891-ї статті Кодексу для зменшення масштабів відповідальності допомогою звуження числа обставин, за яких вона настає. Суб’єкт, якому передана річ, повинен піклуватися про неї не менше, ніж про власне майно. У 892 статті закріплюється можливість оформити договір зберігання з правом користування. Якщо в угоді прямо не встановлена можливість експлуатації об’єкта, то вона здійснюється виключно за згодою власника (поклажодавця).

    Підстави та порядок зміни умов угоди

    Ці питання регламентуються 893-ю статтею Кодексу. Якщо виникає необхідність у зміні умов зберігання, встановлених договором, суб’єкт, у якого знаходиться річ, повинен негайно повідомити про це поклажодавця. Зазначена норма встановлює обов’язок суб’єкта дочекатися відповіді від контрагента. Якщо ж зміна умов обумовлюється необхідністю усунення загрози пошкодження або втрати об’єкта, то зберігач може це зробити і без згоди поклажодавця.

    Так, у разі виникнення такої небезпеки він має право самостійно реалізувати річ (або її частина) за вартістю, що склалася в даній місцевості. Аналогічну дію суб’єкт може здійснити і за інших обставин, що не дозволяють забезпечити збереження предмета, а за тим чи іншим причин прийняття заходів від поклажодавця очікувати не можна.

    Небезпечні об’єкти

    При здачі на зберігання таких речей поклажодавець зобов’язаний повідомити контрагента про їх властивості. У разі порушення цього припису він буде відповідати за наслідки, в тому числі загибель/пошкодження майна, заподіяння шкоди суб’єкту, що прийняв об’єкти. Санкції будуть застосовані і в разі завдання шкоди стороннім особам. 894-я стаття передбачає різні випадки, в яких суб’єкт, що прийняв небезпечні об’єкти, зобов’язаний їх знищити або знешкодити. Розмежування ситуацій ґрунтується на принципі вини і обґрунтованого розподілу небезпеки випадкового настання відповідних наслідків між учасниками угоди.

    Вимога про особисте виконанні

    Як правило, речі передаються на відповідальне зберігання тим суб’єктам, індивідуальні особливості яких відомі поклажодавцеві. У цьому зв’язку 895-я стаття, встановлюючи вимогу про отримання згоди власника об’єкта на передачу його сторонньому громадянину/підприємству, що виходить з принципу особистого виконання умов угоди. Однак із зазначеного припису зроблені виключення. Перша стосується випадків, коли передача речі сторонньому суб’єкту здійснювалася в інтересах поклажодавця, а друге – ситуацій, коли отримати згоду не представлялося можливим. Тягар доказування наявності цих обставин покладається на зберігача. Він же несе ризик несвоєчасного сповіщення про передачу речі поклажодавця сторонньому суб’єкту.

    Виплата винагороди

    Вона здійснюється у відповідності зі ст. 896. Встановлений в нормі порядок є диспозитивным. Це означає, що учасникам угоди надається можливість самостійно визначити умови виплати винагороди. За загальним принципом здійснення розрахунків оплата проводиться по завершенні послуги за весь період утримання речі або окремі періоди. Сторони можуть передбачити умову про аванс, який при виникненні відповідних обставин може стати завдатком. Зберігач має право відмовитися від виконання угоди і вимагати від власника речі негайно забрати її у разі несплати останнім більш ніж за половину терміну, обумовленого угодою.

    Дострокове припинення

    Його наслідки будуть залежати від того, хто саме розриває угоду і з якої причини. Якщо це робить зберігач у зв’язку з обставинами, за які він не несе відповідальності, йому належить співмірна частина оплати. Якщо причиною припинення відносин стало неповідомлення поклажодавцем про небезпечні властивості об’єкта, то суб’єкт, який його ухвалив, може розраховувати на отримання всієї суми винагороди. Якщо ж винних у настанні обставин є зберігач, йому ніяких виплат не годиться. При цьому все, що їм було отримано, він повинен повернути.

    Витрати

    У разі безоплатного зберігання поклажодавець повинен компенсувати суб’єкту, що прийняв річ, витрати на її утримання, якщо в законодавстві або договорі не встановлено інше правило. При консенсуальном угоді витрати також підлягають відшкодуванню. Однак оскільки такий договір вважається оплатним, то витрати включаються до складу винагороди. Відповідне правило закріплює 897-я стаття Кодексу.

    Окремо у законодавстві виділяються надзвичайні витрати. Під ними розуміють витрати, що перевищують звичайні витрати, які учасники угоди передбачити не могли при оформленні угоди. Обов’язок щодо їх компенсації покладається на поклажодавця тільки при отриманні на це його згоди або якщо вона випливає з закону або іншого правового акту. Якщо мова йде про возмездном договорі, то надзвичайні витрати відшкодовуються понад інших витрат.

    Наслідки невиконання обов’язків поклажодавцем

    Їх передбачає 899-я стаття Кодексу. У нормі, зокрема, йдеться про наслідки невиконання обов’язку взяти річ назад. Йдеться про ситуації, в якій суб’єкт не погодив із зберігачем пролонгацію (продовження) договору на черговий термін. Наслідки, закріплені 899-ю статтею, застосовуються лише після пропуску не тільки основного, але й наданого контрагентом додаткового розумного періоду. Поклажодавець зобов’язаний після закінчення обумовленого терміну зберігання забрати віддану річ.

    У разі невиконання цієї вимоги контрагент повинен письмово повідомити його про виникнення обставин. Після цього повідомлення у разі неотримання відповіді або ухилення від нього, зберігач може продати цю річ за вартістю, що склалася в даній місцевості. Якщо ж ціна об’єкта більше 100 МРОТ, реалізація здійснюється з аукціону. Сума, отримана від продажу, повинна бути передана поклажодавцеві. При цьому з неї вираховуються винагороду і витрати, понесені контрагентом, у тому числі на реалізацію.

    Наслідки невиконання обов’язків зберігачем

    Як вказує 900-я стаття ЦК, суб’єкт, що прийняв річ, повинен повернути її у тому ж стані, в якому вона була передана, а у випадку угоди з знеособленням – такий же об’єкт. При порушенні обов’язків і в першому, і в другому випадку поклажодавець має право пред’явити позов з вимогою виконати зобов’язання в натурі, згідно ст. 396 Кодексу. За п. 2 цієї норми, компенсація зберігачем (боржником) втрат звільняє його від виконання договору, якщо інше не встановлює законодавство або угода.

    Умови застосування санкцій

    Їм присвячена 901-я стаття ЦК. В основному положення норми збігаються з загальними правилами настання відповідальності у разі невиконання зобов’язання. Разом з цим є і деякі розбіжності. Зокрема, підвищена відповідальність настає без вини) ставиться не кожному зберігачу-підприємцю, а тільки професійному. Вона передбачена, наприклад, для банку, ломбарду та ін. Крім того, у професійного зберігача певною мірою звужуються межі відповідальності. В якості підстав для звільнення від неї суб’єкт може використовувати посилання не тільки на непереборну силу, грубу необережність, злий намір поклажодавця. Він має право також вказати на те, що нестача, пошкодження, втрата речі були зумовлені її властивостями, про яких зберігачу відомо не було і не повинно було бути.

    Comments are closed.