Трансатлантичне партнерство: визначення, історія, особливості та цікаві факти

Угода про Трансатлантичному партнерстві призвело до розколу громадськості Європи та США на два табори: противників і прихильників нового об’єднання. Останні стверджують, що майбутня реалізація проекту вигідна для всіх зацікавлених сторін, вона принесе додатковий зростання економік США і ЄС. А противники – антиглобалісти і дрібні підприємці – вважають, що Трансатлантичне партнерство, навпаки, остаточно закріпить панування міжнародних корпорацій в світі. Закони та межі – поки що єдині бар’єри, які створюють перешкоди для реалізації цих цілей. Кому вигідно Трансатлантична торговельне партнерство? Постараємося розібратися в цьому та інших питаннях, пов’язаних з новим амбітним проектом Заходу.

Поняття

Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (ТТИП) – планована угода про вільну торгівлю між Європейським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Фактично договір передбачає майбутнє створення єдиного ринку між США і ЄС, що є першим етапом формування нового потужного трансатлантичного держави при пануванні великих промислових корпорацій. Нагадаємо, Європейський Союз також створювався як економічний блок з відкритими ринками між європейськими країнами. Проте сьогодні ми бачимо, що відбулася трансформація економічної організації в політичну, зі створенням єдиного центру прийняття рішень. Чекає чи що-небудь подібне Трансатлантичне партнерство? І чи є взагалі майбутнє у нього? Це покаже час.

Транснаціональні корпорації як загроза існування національних держав

Планомірна політика Транснаціональних корпорацій (ТНК) зі створення єдиного світового економічного мегаблоку йде вже не один десяток років. Трансатлантичне партнерство – квінтесенція цієї політики, покликаної повністю нівелювати державну владу і самі держави як бар’єр, який заважає отримувати прибуток в повному обсязі.

ЄС і США вже зараз тісно пов’язані між собою економічно. Проте ТНК продовжують лобіювати створення все нових трансатлантичних організацій з мінімальною роллю держави. Уже сьогодні створені такі міжнародні економічні співдружності, як Всесвітня торгова організація (ВТО), Європейсько-Американську угоду про відкрите небо, Трансатлантична зона вільної торгівлі та ін Однак політичний протекціонізм на місцях все ж не дає ТНК реалізувати всі свої плани в повному обсязі, незважаючи на лобіювання їх інтересів провідними лідерами Заходу – А. Меркель і Б. Обами. Саме канцлер Німеччини привселюдно озвучила ідеї про Всесвітній торгівлі в 2006 році.

Трансатлантичне партнерство: історія

Розглянемо історію створення організації. Трансатлантичне торговельне партнерство бере свій початок з 1990 року. Після закінчення холодної війни, коли світ перестав ділитися на два табори – соціалістичний і капіталістичний, і в повітрі перестала витати думка про загрози взаємного знищення, європейське співтовариство – прототип ЄС, в який входило в цей час лише 12 країн, і США підписали «Трансатлантичну декларацію». Світ перестав боятися ядерної війни, і в національних державах з сильною політичною силою для захисту від знищення відпала потреба для ТНК. Корпорації зрозуміли, що настав час отримувати максимальну прибуток з глобалізації та нівелювати політику національного протекціонізму.

З 1990 року ТНК ведуть активну політику по створенню організації:

  • У 1995 році створюється ініціативна група «Трансатлантичний діалог». У неї входять представники великого бізнесу по обидві сторони Атлантики.
  • У 2007 році створюється Трансатлантичний економічна рада. В нього входять і лідери великих корпорацій, і провідні європейські та американські політики, включаючи деяких глав держав.
  • У 2011 році створюється група експертів, які рекомендують широкомасштабну угоду про вільну торгівлю.
  • 12 лютого 2013 року президент США Барак Обама в щорічному зверненні закликає створити Трансатлантичне партнерство.

Однак остаточне угоду так і не підписано, а проект після 2015 «згасає».

Текст під грифом «таємно»

В історії зі створення проекту партнерства – фактичного відкриття взаємних кордонів одне одного — між ЄС і США найбільше виникає питань про те, чому остаточний текст договору тримається під найсуворішим секретом. Навіщо це робити? І що хочуть приховати представники ТНК від громадян ЄС та США? Це поки залишається загадкою.

Багато антиглобалісти і противники цієї угоди впевнені, що його справжня мета в остаточну відмову від національних держав, які створюють бар’єри для ТНК щодо вилучення максимального прибутку і остаточного поневолення населення. Інші стверджують, що в подібній таємниці немає нічого незвичайного: американці люблять секретність, це ж саме було і при підписанні іншого подібного угоди – Транстихоокеанского партнерства.

Угоду і таємні кімнати

Для читання угоди у Вашингтоні і Брюсселі обладнали спеціальні секретні кімнати, в яких зберігаються документи з остаточним текстом угоди. В них можуть увійти лише високопоставлені сенатори США і європарламентарі. І навіть для їхніх помічників доступ закритий. В таємні кімнати заборонено проносити стільникові телефони і звукозаписні пристрої. Заборонено і конспектувати його на паперових носіях.

За словами комісарів з ЄС, така позиція США просто неприпустима по відношенню до Європи. Американці в черговий раз доводять, що вони є господарями на нашій планеті і самі встановлюють правила гри.

«У цій кімнаті не коди для нашого ядерної зброї, це не файли ЦРУ, це не документи, які говорять, що до нас приземлилися пришельці. Ні, в цій кімнаті знаходиться текст торговельної угоди», — так прокоментував ситуацію один з провідних громадських діячів у ЄС. Обурилися і всі провідні європейські ЗМІ, заявивши, що ЄС втрачає свою незалежність. Погіршують становище і численні мітинги антиглобалістів, які також стверджують, що Європа скоро припинить своє існування як незалежний політичний суб’єкт.

Таємниця навколо остаточного тексту договору дає багатьом підстави вважати, що самі «жахливі міфи» про Трансатлантичному партнерстві насправді можуть виявитися суворою дійсністю. Перерахуємо їх.

Міф перший

ТТИП – це звичайне економічна угода, яка призведе до процвітання і США, і ЄС. В ньому нічого не сказано про позбавлення країн своєї незалежності, і все це лише паніка антиглобалістів.

Виникає багато питань про те, чому угода тримається в секреті, якщо воно буде поширюватися на 60% світового ВВП. Навпаки, воно має бути відкритим і прозорим, якщо дійсно не несе в собі загрозу втрати національних суверенітетів деяких країн.

Міф другий

Угода активно просувається лідерами великих промислових держав, отже, воно не несе в собі загрозу.

Подібним чином можуть міркувати лише ті, хто не жив в нашій країні на початку дев’яностих років минулого століття. Ми бачили на прикладі власної держави, як кілька осіб з числа політичної еліти розпоряджалися майном цілої країни, продаючи його за копійки. Багато хто в ЄС вважають, що і їх лідери давно стали виражати інтереси не більшості населення, а транснаціональних корпорацій, лобіюючи те чи інше рішення.

Міф третій

США вже давно правлять ЄС. Війська НАТО під управлінням американців стоять у Європі.

Насправді наявність військ іншої держави в країні — зовсім не показник окупації. Нагадаємо, що коли війська СРСР теж знаходилися на території всієї Східної Європи, включаючи НДР, але це не завадило їм вийти з-під радянського впливу.

Міф четвертий

Економічна угода про вільну торгівлю не дає жодних політичних преференцій.

Економічні угоди сильно впливають на політичну сферу і зовнішню політику держави. Візьмемо, наприклад, Молдавію – до недавнього часу політична еліта цієї країни займала антиросійську політику. Причина була в тому, що країна хотіла ввійти в ЄС, підписавши спочатку угоду про асоціацію. Однак потім стало зрозуміло, що дружба із Заходом, з одного боку, посварила Молдову і Росію, а з іншого боку, завдала величезної матеріальної шкоди економіці. Тепер новий президент вже «братньої нам республіки Молдова» активно рветься до ЄАЕС. Він — єдиний з лідерів іноземних держав, який був присутній на Параді Перемоги 9 травня 2017 року.

Чи залишиться Європа незалежною?

Трансатлантичне та інвестиційне партнерство повністю скасує державний суверенітет ЄС і США і остаточно встановить панування транснаціональних компаній шляхом створення власної наддержавної судової системи. З договору зрозуміло, що спірні ситуації між корпораціями і державами будуть вирішувати не національні суди країн, а спеціально створений для цього корпоративний суд. Його рішення будуть обов’язковими для кожної держави ЄС, так як наднаціональні органи влади та суди вважаються вище національних. Після остаточного підписання та набрання чинності партнерства НТК можуть проштовхнути будь-яку ініціативу через створений корпоративний суд:

  • клонування людей;
  • масове впровадження біочіпів;
  • активна підтримка секс-меншин та ін.

Ці та інші ідеї теоретично можна прив’язати до «захисту економічних інтересів ТНК.

Реанімує чи Дональд Трамп Трансатлантичне партнерство?

Д. Трамп у своїй передвиборчій програмі обіцяв «зробити Америку знову Великої». Передбачалося, що буде остаточно похований проект «Трансатлантичне партнерство». США мають намір самі впровадити мало не середньовічну політику протекціонізму у себе. Однак передвиборчі дебати – це шоу, і на реальний стан справ вони ніяк не впливають. Трамп проводить свою політику з точністю до навпаки своїм передвиборчим обіцянкам: і у внутрішній політиці, і в зовнішній, і у економічній сфері. Звичайно, він виконав свою обіцянку, і США вийшли з Транстихоокеанского партнерства, однак зовнішня політика, пов’язана з Трансатлантичним угодою, зведена в статус пріоритетної у нового «господаря Білого дому».

Активне обговорення переговорів по ТТИП завдало значного удару по престижу Великобританії. США зробили вибір не в користь свого «вічного союзника». Це пояснюється тим, що Дональд Трамп міркує економічними категоріями. Він не політик, тому його не цікавлять «багатовікова дружба», майбутні перспективи можливих союзів, які він не розуміє, та ін. В свою команду він набрав успішних бізнесменів, які можуть зі стовідсотковою часткою впевненості сказати про те, що принесе майбутнє угоду прибуток або немає. З Транстихоокеанским партнерством було зрозуміло відразу: для США участь у ньому є збитковим. Ні про яких сферах впливу Трамп не думає. Це ж можна сказати і про Великобританію. Ще в січні 2017 року глава британського Мзс Борис Джонсон відвідав США, де зустрівся з командою Трампа. Після повернення додому він дав зрозуміти, що нового «господаря Білого дому» Великобританія не цікава.

Comments are closed.