Прямі і непрямі витрати

Відповідно до чинного законодавства платник податку може самостійно вирішувати, які у нього прямі, а які непрямі витрати. І, незважаючи на те, що перелік прямих витрат, в принципі, залишився в чинному законодавстві, він, скоріше, носить необов’язковий характер, а також перестав уже бути всеохоплюючим.

Як їх визначити?

Використовуючи наданий йому список в якості орієнтира, людина тепер може самостійно визначати у своїй обліковій політиці, які саме витрати у нього є прямими, в той час як всі інші вже будуть представляти собою непрямі витрати.

Як і раніше, прямі витрати визначаються у вартості нереалізованих товарів, послуг або ж проведених робіт, в той час як непрямі списуються на фінансовий результат в кінці звітного періоду.

Є контроль?

Незважаючи на особливості чинного законодавства, навряд чи можна сказати, що у платника податків є повна свобода у вирішенні того, що являють собою прямі, а непрямі витрати. Будь-яке рішення організації повинна мати певну логіку, економічне обґрунтування, а також має бути чітко продиктовано специфікою роботи конкретної компанії. Таку позицію диктує загальний настрій вимог чинного податкового законодавства.

Наприклад, якщо платник податків у своїй обліковій політиці вирішив прописати оренду офісного приміщення в якості прямих витрат, у той час як витрати на різні потреби основного виробництва представляють у нього непрямі витрати, то це навряд чи можна буде якось обгрунтувати з економічної точки зору. У зв’язку з цим подібні результати можна буде оскаржити в процесі проведеної податкової перевірки.