Поняття та види робочого часу за Трудовим кодексом

1

Робочий час незмінно є одиницею виміру кількості праці. Це дозволяє оцінити кількість витрачених людиною ресурсів, а також ефективність його діяльності. Така міра застосовується для будь-якого праці, незалежно від його характеристик.

Поняття робочого часу використовується не тільки в трудовому законодавстві. Воно розглядається також такими науками, як економіка, соціологія і т. д. Які бувають види робочого часу за Трудовим кодексом РФ, буде розглянуто в статті.

Основне поняття

Поятие та види робочого часу за Трудовим кодексом розглядаються для визначення прав та обов’язків працівників будь-якої організації. Таке правове регулювання вкрай важливо для соціуму.

Протягом часу, що людина проводить на роботі, він створює певну кількість цінностей, що надає послуги. Саме результат такої діяльності дозволяє створити основу добробуту як окремих людей, так і всього суспільства в цілому.

Протягом робочого часу працівник відпрацьовує певну кількість годин. Системи мотивації роблять його зацікавленим у продуктивному праці. При цьому співробітник забезпечує інтереси також свого наймача, соціуму в цілому. Щоб праця була ефективною, законодавство також регламентує час для відпочинку. Його співробітник організації повинен використовувати на свій розсуд, відновлюючи сили для подальшої діяльності.

Види робочого часу за Трудовим кодексом РК, РФ визначаються шляхом співвідношення відпочинку та зайнятості співробітника. На основі законодавства встановлюється тривалість періоду, протягом якого працівник повинен залишатися на своєму робочому місці. Воно вимірюється в днях, годинах, хвилинах. Також існує поняття зміни та робочого тижня.

Згідно статті 91, поняття трудового часу розглядається як період, протягом якого працівник на підставі правил внутрішнього розпорядку, договору зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки.

Нормативні значення

Види робочого часу за Трудовим кодексом РК, РФ, РБ та інших держав можуть розглядатися в трьох нормативних аспектах.

У першому випадку це поняття вживається в законодавстві як норма тривалості періоду, протягом якого працівник зайнятий своєю діяльністю в організації. При цьому робочий час розглядається як міра праці, яка прив’язується до календарними періодами. Наприклад, це може бути робочий тиждень, протягом якої працівник зобов’язаний перебувати на своєму місці і виконувати зазначену діяльність протягом 40 годин.

У другому аспекті робочий час розглядається як період, протягом якого працівник виконує певну функцію, яка була позначена трудовими правовідносинами. При цьому тривалість такої діяльності обумовлюється за допомогою правил розпорядку організації, а в деяких випадках спеціальними розпорядженнями наймача. В цьому випадку співробітник може зобов’язуватися вийти на роботу поза встановленого графіка. При цьому мова йде про понаднормової зайнятості, роботи у святкові, вихідні дні.

У третьому аспекті робочий час розглядається законодавством як період, протягом якого працівник фактично був присутній на своєму робочому місці. При цьому встановлені норми далеко не завжди збігаються з реальною тривалістю трудової діяльності людини за певний період.

Якщо розглядати фактичний час, який відпрацював працівник організації, можна зробити висновки про реальний рівень затрачених ним зусиль для досягнення поставлених організацією цілей. Воно може збігатися або відрізнятися від встановленої норми в ту чи іншу сторони.

Норми робочого часу

Види робочого часу за Трудовим кодексом РФ розглядаються з нормативної точки зору. У ТК закріплені основні правові нормативи, які визначають поняття періоду професійної діяльності людини. До них належать: робочий тиждень, день, ліміт зайнятості, зміна, обліковий період.

Згідно з статтею 91, робочої тижнем є період, протягом якого працівник організації проводить на своєму робочому місці 40 годин. Це найбільш загальний спосіб вимірювання, який актуальний як для 5-та 6-денному тижні.

Робоча зміна триває встановлену кількість годин. Протягом цього часу працівник виконує покладені на нього обов’язки, а потім на це робоче місце заступає інший. Всі люди в зміні зайняті в єдиному виробничому процесі.

Обліковий період застосовується для встановлення кількості відпрацьованих годин працівником протягом певного періоду за календарем. Ліміт зайнятості являє собою межу, яка передбачена законодавством для найманих працівників у межах конкретного періоду за календарем.

Розглядаючи встановлені значення та види робочого часу за Трудовим кодексом, слід сказати і про такий норматив, як трудовий день. Його тривалість чітко не встановлена. Однак у 91 статті передбачає, що при 6-денному тижні тривалість дня становить 7 годин.

Режим часу

Тривалість професійної діяльності людини визначає закон. Види робочого часу за Трудовим кодексом слід вивчати з точки зору режиму, встановленого внутрішніми графіками, нормами. Згідно статті 100, у поняття режиму трудового часу входить тривалість робочого тижня, ненормований день для деяких категорій працівників, тривалість зміни, неповного дня, часу початку, завершення, перерв, чергування вихідних і робочих періодів. Всі перераховані норми встановлюються внутрішніми нормативними документами організації, затверджуються графіками, колективним, трудовим договором, угодами.

Чітко встановлених правил для визначення видів часу праці немає. Законодавство регламентує межі, в яких здійснюється вибір режиму виробничої.

Вплив режиму на людину також вивчають такі науки, як фізіологія, психологія. При цьому предметом дослідження є процеси, які розвиваються і протікають в організмі людини, психіки в процесі його професійної діяльності. Слід врахувати, що режим часу праці для співробітників організації і самого підприємства не є ідентичними.

Класифікація

Види робочого часу за трудовим кодексом та права вибираються керівництвом у відповідності з поставленими на виробництві завданнями. Співробітники можуть діяти в рамках певного режиму. Він обумовлюється при вступі на роботу. Види часу для здійснення трудової діяльності можуть бути наступними:

  • підсумований облік;
  • облік по днях;
  • ненормований день;
  • гнучкий графік роботи;
  • змінний режим;
  • день, розділений на частини.

Види повного робочого часу по Трудовому кодексу можуть бути прийняті керівництвом організації у відповідності з статтею 100. В цьому випадку керівництво може взяти в якості основного режиму роботи 5-денну (2 вихідних), 6-денну (1 вихідний) робочий тиждень або графік з ковзаючими вихідними.

104 стаття регламентує порядок обліку часу, який проводиться за допомогою підсумовування відпрацьованих годин.

Залежно від тривалості трудової діяльності працівників у заданому періоді розрізняють три основних види часу для трудової діяльності. Воно може бути нормальним, скороченим і неповним. Всі вони відносяться до нормованого законодавством часу.

Час для праці нормальної тривалості

Щоб скласти уявлення про особливості та види робочого часу по Трудовому кодексу, необхідно їх розглянути детальніше. Три основні категорії застосовуються в організаціях згідно з нормами законодавства.

Час для трудової діяльності нормальної тривалості являє собою показник, якого зобов’язані дотримуватися всі суб’єкти господарської діяльності в нашій країні. Законодавчо встановлено, що працівник і роботодавець укладають договір про період перебування працівника на своєму місці, виконання ним професійних обов’язків.

День роботи повинен мати нормальну тривалість незалежно від форми власності підприємства. Цей показник не повинен перевищувати 40 год/тиж. Саме таку кількість годин є гранично допустимою величиною для всіх працівників організацій, підприємств, фірм і т. д.

При цьому співробітник відпрацював нормальна кількість годин в тиждень, може претендувати на отримання оплати своєї праці не нижче встановленого законодавством рівня.

Скорочене час

Розглядаючи види повного і неповного робочого часу по Трудовому кодексу, необхідно приділити особливу увагу такої категорії, як скорочений період трудової діяльності. Вона менше нормальної тривалості. Однак працівник, якому законодавчо дозволяється працювати в рамках скороченого часу, претендує на повну оплату своєї праці.

Згідно статті 92, нормальна тривалість дня трудової діяльності зменшується для певних груп населення. В їх число входять:

  • співробітники до 16 років (не більше 24 год/тиж.);
  • працівники 16-18 років (не більше 35 год/тиж.);
  • співробітники, які є інвалідами I-II групи (не більше 35 год/тиж.);
  • працівники, чия діяльність проходить у шкідливих, небезпечних умовах праці (не більше 35 год/тиж.);
  • співробітники, які є учнями (чий вік не досяг 18 років) не перевищує половини норми для працівників відповідного віку.

З цього випливає, що співробітникам компанії, чий вік не досяг 18 років не може бути встановлений графік 2 дня вихідних, 2 робочих дня при 8-годинному дні. При цьому норми законодавства щодо встановлення скороченого режиму роботи є обов’язком роботодавця. При цьому витрати на оплату праці таким працівникам бере на себе підприємство. При цьому оплата праці для працівників з скороченим і нормальним графіком ідентична.

Неповний робочий час

Третім є вид неповного робочого часу за Трудовим кодексом. При цьому за основу розрахунку береться нормальний робочий час. Вона складає 40 годин в тиждень. При цьому неповний час буде менше цього значення. Для цього між роботодавцем і претендентом на робоче місце полягає договір. У ньому вказується, що працівник буде виконувати покладені на нього обов’язки протягом неповного часу. Роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити такий графік. У разі простою виробництва або інших подібних ситуацій співробітник вправі вимагати повної оплати своєї праці, в тому числі за години, які не були відпрацьовані не з його вини.

Якщо роботодавець бажає змінити графік для персоналу, він сповіщає їх про це в письмовому порядку не пізніше, ніж за 2 місяці до запровадження такого режиму. Якщо працівник не згоден працювати на таких умовах, то з ним розривається договір за ст. 81 з наданням йому гарантій, компенсацій.

Особливості встановлення неповного робочого часу

Роботодавець зобов’язаний брати на неповний робочий день наступних осіб:

  • вагітних;
  • опікуна або піклувальника дитини віком до 14 років або дитини-інваліда віком до 18 років;
  • особи, які здійснюють медичний догляд за членами своєї родини (за висновком медичного закладу).

Такі співробітники направляють письмове заяву роботодавцю. На основі цього їм надається неповний робочий день. При цьому кількість відпрацьованих годин за день скорочується до 4. Також можна надавати додаткові вихідні. При цьому не можна скорочувати тривалість відпустки, обчислення стажу.

Оплата за роботу за неповного режиму оплачується пропорційно відпрацьованим годинам. Відпускні також нараховуються на основі даних про кількість відпрацьованого часу за рік.

Робота за межами нормальної часу

Розглядаючи види робочого часу за Трудовим кодексом, не можна залишити без уваги ще один тип робочого часу. Це діяльність понад встановленої норми. Таку роботу можуть виконувати працівники, які працюють у режимі нормального або неповного, скороченого робочого часу.

Це додатковий вид робочого часу. Він застосовується паралельно з іншими типами режимів професійної діяльності.

Особливості понаднормового графіка

Види робочого часу за Трудовим кодексом доповнює понаднормовий режим, який може бути встановлений як за згодою, так і без нього для різних співробітників. У другому випадку роботодавець може не направляти письмового повідомлення співробітникові, якщо понаднормова робота потрібна через виникнення надзвичайної ситуації.

При цьому робота надурочно, у вихідні і святкові дні оплачується вище встановленої норми.

Розглянувши види робочого часу по Трудовому кодексу, можна зробити висновки про їх особливості та правила встановлення графіків для різних категорій співробітників.

Comments are closed.