Невикористану відпустку при звільненні: особливості розрахунку, компенсація і вимоги

Згідно з чинним законодавством, за кожним працівником закріплено право на щорічний відпочинок з виплатою відпускного допомоги. Але не завжди, по ряду причин, виходить «відгуляти» покладені дні, або співробітник приймає рішення розірвати трудовий договір. В цьому випадку як розрахувати невикористану відпустку при звільненні та на яку компенсацію може розраховувати працівник?

Положення про надання

Оплачуваний відпочинок надається щорічно з розрахунку відпрацьованого працівником за фактом часу.

Право на перший оплачуваний відпочинок з’являється у працівника після піврічного періоду роботи в даній організації чи установі, починаючи з першого дня здійснення трудової діяльності.

Грубе порушення норм трудового права, виражену в невиправданому ненадання щорічного відпускного періоду, тягне встановлене законом покарання.

Перенесення періоду відпочинку працівника допускається тільки у зв’язку з крайньої виробничої необхідністю. Факт перенесення відпустки має бути офіційно зафіксований наказом керівництва.

Невикористаний в поточному році період відпочинку працівника підлягає перенесенню на наступний рік. При цьому чергова відпустка надається за два періоду з відповідною виплатою.

Окремим працівникам і посадовим особам чинним законодавством та внутрішніми нормативними актами передбачено надання додаткових періодів оплачуваної відпустки. Додаткова відпустка враховується при розрахунку загальної суми відпускних виплат.

Для категорій працівників, що займають посади працівників з ненормованим робочим днем, законом передбачено надання додаткових днів відпочинку (додатковий відпуск). Кількість доданих до основної відпустки днів визначається колективними угодами та правилами внутрішнього розпорядку в конкретній організації. Верхню межу встановлює керівництво організації для кожного працівника окремо, нижня межа не може бути менше трьох днів.

За угодою сторін щорічний відпочинок може бути надано працівникові окремими періодами, кожний з яких має становити не менше половини загального періоду (тобто не менше чотирнадцяти днів).