Недійсність заповіту, зміна і скасування заповіту. Підстави недійсності заповіту

Згідно п. 1 ст. 1118 ЦК, в якості єдиного способу самостійно розпорядитися власним майном у разі смерті виступає складання заповіту. У пункті 5 зазначеної статті вперше на законодавчому рівні зафіксовано можливість здійснити цю односторонню угоду. З моменту смерті (відкриття спадщини) власник назавжди втрачає право внести корективи в умови розпорядження майном або вчинити нову дію, що визначає подальшу долю цінностей. У зв’язку з цим недійсність заповіту, зміна і скасування заповіту виступають в якості вкрай небажаних обставин. Вони надають пряме вплив на можливість громадянина розпорядитися на свій розсуд майном, що належить йому. Далі в статті будуть детальніше розглянуті недійсність заповіту, зміна і скасування заповіту.

Загальні відомості

У ст. 1118, п. 5 ЦК, наводиться визначення заповіту. У відповідності з нормою, в якості нього визнається одностороння угода, що створює відповідні обов’язки і юридичні можливості після відкриття спадщини. Однак варто зазначити, що наведене визначення є недостатньо точно відображає суть поняття. Саме по собі заповіт не може створити зобов’язання ні до відкриття спадщини, ні після нього. В даному випадку слід послатися на іншу статтю Цивільного кодексу. Зокрема, за ст. 155 одностороння угода, якою виступає заповіт, створює відповідні обов’язки лише для особи, яка вчинила її. Участь інших сторін допускається лише за угодою між ними або в інших передбачених законом випадках.