Компенсація моральної шкоди. Цивільне право

До революції в Росії була відсутня практика компенсації моральної шкоди. В законі на той момент були відсутні загальні норми, які могли б регулювати цю сферу.

Дореволюційна ситуація

Справи про компенсацію моральної шкоди розглядалися тільки в тому випадку, якщо збиток побічно відбивався на майнових інтересах потерпілих. Тим не менш в дореволюційних КК і КПК був присутній відносний аналог розглядуваного правового інституту. Зокрема, в законі була встановлена можливість для потерпілого вимагати у свою користь сплати пені. Сума виплати (величина безчестя) залежно від стану або звання скривдженого, а також ставлення винного до нього, не повинна була бути більше п’ятдесяти руб. Російські правознавці розглядали особисту образу в якості ймовірної підстави компенсації моральної шкоди. Тим не менш в більшості випадків пред’явлення такого вимоги вважалося неприпустимим.

Зміни після 1917 року

До революції для російського дворянина виклик кривдника на дуель був природною реакцією на образу. Вимога про відшкодування шкоди немайнового характеру допускалося тільки для «підлого» стану. Дворянину, який став би просити грошей за нанесене образа, назавжди була б закрита дорога в пристойне товариство. Після революції мислення російського людини дещо змінилося. Проте це не змінило негативного (хоч і з інших підстав) ставлення до грошового відшкодування моральної шкоди. Думка про неприпустимість таких виплат було переважаючим. У зв’язку з цим в законодавстві не передбачався порядок, за яким здійснювалася б компенсація моральної шкоди. Визначення такого відшкодування також відсутнє.

Соціалістичне свідомість

Грунтуючись на існуючій доктрину, суди незмінно відмовляли в задоволенні рідко подавалися заяв про компенсацію. Принцип відшкодування збитку такого характеру розглядалося як класово чужий існував соціалістичного правосвідомості. Доктрина того часу грунтувалася на демагогічних ідеях про неможливість вимірювати в презренном металі гідність і честь радянського людини. Однак справа в тому, що таких заяв прихильники компенсацій і не робили. Їхня ідея полягала в вимірюванні немайнових прав в грошовому вираженні, а у поставленні правопорушнику вчинення дії майнового характеру. Воно повинно бути спрямоване на згладжування гостроти моральних переживань.

Тобто компенсація моральної шкоди виступала не в якості еквівалента страждання, які переніс потерпілий, а як джерело позитивних емоцій, здатних частково або повністю погасити негативні наслідки, завдані психіці людини. Позитивні погляди, які висловлювалися на проблему до тридцятих років, не подіяли ні на інстанції, ні на законотворців. Згодом ці дискусії повністю припинилися. Соціалістична пропаганда сприяла укоріненню уявлень про неприпустимість проведення оцінки та відшкодування немайнової шкоди грошима. Це досягло такого масштабу, що навіть з’являються рідкісні повідомлення у пресі про присудження компенсацій сприймалися як ворожі існуючому правовому регулюванню.

Новий час

Поняття моральної шкоди було легалізовано в 1990 році в Законі, регламентировавшем діяльність ЗМІ і друку. Нормативний акт, однак, не розкривав його суті. У ст. 39 було передбачено, що немайнову шкоду, яка заподіяна особі при поширенні в ЗМІ і друку принижують його гідність і честь відомостей, повинен бути стягнуто з винних організацій, посадових осіб і громадян. У цьому ж положенні встановлювалося, що розмір компенсації моральної шкоди встановлює суд.

Згодом російські законотвортцы внесли ряд змін в окремі нормативні акти (наприклад, Закон про довкілля, захист споживчих прав, Правила відшкодування роботодавцем шкоди в зв’язку з нещасним випадком з працівником на підприємстві та інші). Однак така ситуація викликала сумніви в можливості використання генерального делікту до стягнення моральної шкоди. При цьому велику кількість нормативних актів, якими регулювалися відносини в розглянутій області разом з управлінням інших різних за характером взаємодій, супроводжувалося різноманітними труднощами у фактичному застосуванні норм. Ці проблеми збільшувалися встановленням різних строків прийняття і введення Законів та змін до них.

Компенсація моральної шкоди в цивільному праві

В даний час розглядається інститут регулюється нормами ЦК. Разом з цим, питання компенсації моральної шкоди висвітлюються в ТК, Кпап, КПК, СК, ФЗ «ПРО ЗМІ», про захист споживачів, статус військовослужбовців та іншими. ВГК присутні загальні положення, які застосовуються до всіх випадків, у числі яких і ситуації, коли шкода заподіяна в рамках договірних відносин, і коли потерпілий і винний не пов’язані ніякими угодами. Закон не встановлює які-небудь особливі способи компенсації моральної шкоди. Відшкодування може здійснюватися разом з матеріальним збитком або окремо від нього. З заподіювача шкоди стягується завжди певна сума.

Суб’єкти

Кому належить компенсація моральної шкоди? В цивільному праві як потерпілого визнається особа, якій належать нематеріальні блага, на які було здійснено посягання. Перелік їх наводиться в ст. 151. Виходячи зі списку нематеріальних благ, в якості потерпілого, як правило, виступає фізична особа. Однак норми поширюються і на юридичних осіб. Так, згідно ст. 152, п. 5, громадянин, про якого поширені порочать його гідність дані, має право вимагати компенсації моральної та майнової шкоди. За п. 7 зазначеної статті такою ж можливістю володіє і юрособа, якщо була оприлюднена інформація, негативно позначилася на його діловій репутації. Дії порушника можуть проявлятися у розголошенні відомостей, заборона на поширення яких встановлений у законодавстві. Наприклад, це стосується лікарської або адвокатської таємниці. Протиправне поведінка може виражатися також в оприлюдненні інформації, яка не відповідає дійсності і порочить ділову репутацію, оприлюднення особистої переписки без згоди і відома власника.

Сума збитку

Розмір компенсації моральної шкоди не залежить від розміру та наявності майнової шкоди. При встановленні суми шкоди враховуються:

  • Ступінь моральних і фізичних страждань, які пов’язані з особистими особливостями потерпілого.
  • Характер переживань, який оцінюється з урахуванням обставин і специфічними індивідуальними рисами потерпілого.
  • Ступінь вини.
  • Вимоги справедливості та розумності.
  • Інші обставини, що заслуговують уваги.

Так, наприклад, якщо при поширенні в ЗМІ відомостей, які не відповідають дійсності, призначається компенсація моральної шкоди, рішення суду виноситься з урахуванням змісту і характер публікації, діапазон розміщення цієї інформації. Значення має і добровільне спростування цих даних редакцією. На позов про компенсацію моральної шкоди термін давності не поширюється.

Залучення до відповідальності: умови

Підстави компенсації моральної шкоди подані в ст. 150. Перелік, наведений у цій статті, не вважається вичерпним. Відшкодування ставиться, якщо було заподіяно шкоду здоров’ю. Компенсація моральної шкоди призначається при посяганні на життя, ділову репутацію, порушення недоторканності сімейної таємниці та інших немайнових благ, які є невідчужуваними, абсолютними і непередаваними іншим особам. При їх обмеженні не потрібен спеціальний закон, який передбачав би можливість відшкодування збитків. У ст. 151 передбачено, що стягнення компенсації моральної шкоди при обмеженні інтересів, не зазначених у ст. 150, здійснюється лише у випадках, встановлених законом. Це, зокрема, стосується обставин, наведених у ст. 1099, п. 2 ЦК. Компенсація може бути стягнута при порушенні як зобов’язальних, так і речових прав. Наприклад, така можливість передбачається ФЗ, що регламентує захист інтересів споживачів. У законодавстві виділено 4 головні умови, при яких призначається компенсація моральної шкоди:

  • Вина порушника.
  • Наявність моральної шкоди.
  • Незаконність дій/бездіяльності.
  • Зв’язок між поведінкою порушника і моральною шкодою.
  • Важливі обставини

    Враховуючи те, що порядок, за яким встановлюється компенсація моральної шкоди, регулюється кількома нормативними актами, введеними у дію в різні періоди, для забезпечення своєчасного і правильного вирішення спору необхідно в кожному конкретному випадку виявляти істинний характер стосунків, що існували між сторонами, визначати положення закону, які на них поширюються. Також необхідно встановити, чи допускається законодавством відшкодування шкоди в тій чи іншій ситуації, коли мали місце дії, які спричинили негативні наслідки. Суд зобов’язаний з’ясувати, чим саме підтверджений факт заподіяння фізичних або моральних страждань потерпілому, яким конкретно поведінкою вони були нанесені і при яких обставинах, яку суму постраждалий вважає достатньою для стягнення з винної.

    Незаконність поведінки

    При розгляді спору повинні бути представлені докази наявності протиправності в дії/бездіяльності. Вона проявляється в порушенні нематеріального блага, що належить особі, або обмеженні його особистих інтересів. Дія набуває протиправний характер, якщо воно прямо забороняється законом, суперечить йому або іншого нормативного акту, односторонньої угоди, договору, іншого основи зобов’язань. Бездіяльність стає таким, якщо в наявності юридично було покладено обов’язок здійснити ту чи іншу діяльність у відповідності з ситуацією. Тим не менше наявність підтвердженого протиправної поведінки буде недостатньо для притягнення до відповідальності. Компенсація моральної шкоди передбачається у разі виявлення причинного зв’язку між незаконним дією/бездіяльністю і виникненням наслідків.

    Причинність

    Для стягнення з винної компенсації повинно бути встановлено, що його поведінка стала умовою виникнення немайнової шкоди у потерпілого. Приміром, із-за відмови продавця замінити виріб загострилося захворювання. Як правило, рішення питання про причинність не викликає труднощів. Однак у деяких випадках встановлення зв’язку супроводжується складнощами. У таких випадках доцільно спиратися на теорію, що базується, в свою чергу, на положеннях, що випливають із загальнофілософської доктрини:

  • Причинність — об’єктивна зв’язок між явищами. Вона існує незалежно від людської свідомості. У зв’язку з цим керуватися ступенем або можливістю передбачення порушником негативного наслідку буде неправильно. Ймовірність припущення про те, що настануть збитки, володіє суб’єктивним характером і значення має тільки при встановленні вини зловмисника.
  • Наслідок і причина мають значення тільки щодо конкретного випадку. Протиправна поведінка лише в тому випадку буде джерелом негативних наслідків, коли воно пов’язане з ними прямо (безпосередньо).
  • Роз’яснення

    Безпосередня (пряма) зв’язок існує тоді, коли між незаконним поведінкою і наслідками в ланцюзі подій відсутні події, що мають значення для цивільно-правової обов’язки. Якщо ж такі умови існують (дія непереборної сили або третіх осіб), то причинність буде непрямою. Це, в свою чергу, означає, що незаконне поводження знаходиться за межами випадку, що розглядається з боку юридичної відповідальності. Це, в свою чергу, виносить його за межі значущою причинності. Таким чином, компенсація немайнової шкоди підлягає стягненню тільки за наявності прямого зв’язку між поведінкою і наслідками.

    Вина

    Це ще одна умова для настання відповідальності. Обумовлюється це тим, що притягнення особи і подальше його покарання виконує у певному роді превентивну (запобіжну) функцію. Однак постійно існує загроза виникнення відповідальності може істотно знизити ініціативність учасників правовідносин. Для попередження такої ситуації слід створювати такі умови, при яких у суб’єктів з’явилася б тверда впевненість, що вони не будуть притягнуті за непередбачені наслідки їх поведінки. У зв’язку з цим відповідальність в рамках цивільного права базується на засадах провини. Вона виступає в якості суб’єктивного умови. Вина — це певне психічне ставлення людини до його особистою поведінкою, в якому висловлюється зневага до інтересів окремих осіб чи суспільства в цілому. Згідно ст. 401 ЦК, вона може проявлятися у вигляді необережності і умислу. В останньому випадку вина існує тоді, коли з поведінкових актів людини видно, що вони спрямовані на свідоме порушення закону.

    Необережність

    Вона досить часто супроводжує порушення закону. У таких випадках у поведінці людини не проглядається умисел. Воно не спрямоване на свідоме порушення. Разом з цим в поведінці суб’єкта відсутня необхідна (належна) обачність і пильність. Це властиво і для простої і для грубої необережності. Однак при цьому між даними формами вини є і відмінності. Вони не відображені в законодавстві і в роз’ясненнях уповноважених структур. У зв’язку з цим встановлення конкретної форми вини має бути індивідуально для кожного випадку.

    Спірні моменти

    У цивільному праві встановлення вини здійснюється з урахуванням можливості усвідомлення особою негативних наслідків. Поведінка, що супроводжується грубою необережністю, порушує прості правила, при дотриманні яких наступ шкоди виключається. Проста необережність при цьому виступає в якості слідства деяких неточностей, упущень і так далі. Тут, однак, необхідно нагадати, що в цивільному праві існує презумпція винуватості. Відповідно до неї особа вважається винним до того моменту, поки не доведе протилежне. Типовими сьогодні вважаються випадки, коли громадяни подають заяви про компенсацію шкоди внаслідок краху банків і інших фінансових корпорацій. Однак у цьому випадку вкладники понесли матеріальний збиток.

    Моральна шкода в даному разі витікає з майнових відносин, значить, стягуватися не повинна. У 13 ст. ФЗ, що регулює сферу захисту споживачів, проте, передбачена можливість відшкодування немайнової шкоди. Але, знову ж таки, це положення застосовується при наявності вини заподіювача. Довести її в таких випадках практично неможливо. Більш того, всі вкладники відчужують свої кошти з розрахунком на отримання певного прибутку. Їхні дії пов’язані з звичайним комерційним ризиком. При певних обставинах вкладники, власне, і відчувають негативні наслідки таких фінансових невдач. У таких випадках питання компенсації немайнової шкоди вирішуються завжди негативно. Як виняток на відповідача може покладатися обов’язок відшкодування при відсутності вини.

    Comments are closed.